Книга Ґабріель Ґ. Маркес (комплект із 4 книг)

Книга 1. Сто років самотності

Ґабріель Ґарсія Маркес (1927-2014) – колумбійський журналіст, видавець і політичний діяч, один з найвидатніших письменників ХХ століття. Засновник літературного напряму «магічний реалізм». На початку 1960-х років Маркес переїхав з Колумбії до Мексики, і у 1981 році попросив політичного притулку. У 1982 році йому було присуджено Нобелівську премію з літератури: «за романи та оповідання, в яких фантазія та реальність, поєднуючись, відображають життя і конфлікти цього континенту».

Роман «Сто років самотності» вважають шедевром Ґабріеля Ґарсія Маркеса. Саме за цей твір письменнику присудили Нобелівську премію з літератури. Автор описує історію життя родини Буендіа впродовж ста років. Маркес використовує в своєму творі елементи та образи світових міфів. Буендіа відправляється на пошуки нової землі для своїх нащадків, а злива не припиняється багато років, як у біблійних історіях. Читач може розпізнати риси античних міфів: невидима доля керує вчинками героїв роману, трагічний фінал визначений наперед. Роман написаний у жанрі «магічного реалізму».

Книга 2. Кохання під час холери

Ґабріель Ґарсія Маркес (1928—2014) — колумбійський журналіст, видавець і політичний діяч, один з найвидатніших письменників ХХ століття. Засновник літературного напряму «магічний реалізм». На початку 1960-х років Маркес переїхав з Колумбії до Мексики й у 1981 році попросив політичного притулку. У 1982 році йому було присуджено Нобелівську премію з літератури: «за романи та оповідання, в яких фантазія та реальність, поєднуючись, відображають життя і конфлікти цього континенту».

«Як довго можна чекати свою любов?» На це питання Ґабріель Ґарсія Маркес відповідає у романі «Кохання під час холери»: п’ятдесят три роки мучився своєю пристрастю Флорентіно Аріса, який в юності пообіцяв красуні Ферміні Дасе вічно кохати її. Та вона одружилась з іншим. Але все ж він домагається свого — і двоє літніх людей, які окремо прожили свої життя, нарешті все ж з’єднуються. Вони здійснюють неймовірну подорож на кораблі під прапором страшної хвороби для того, щоб насолодитися своїм коханням, яке витримало випробування часом.

Книга 3. Полковнику ніхто не пише

«Полковнику ніхто не пише» — повість видатного колумбійського прозаїка Ґабріеля Ґарсії Маркеса (1927−2014), яка побачила світ у 1961 році. Твір є одним із перших автора і позначений впливом Ернеста Хемінгуея.

Події розгортаються в невеличкому колумбійському містечку. Сімдесятип’ятирічний полковник у відставці щоп’ятниці чекає в порту катер. Йому має прийти лист про призначення пенсії як ветерану війни. Та полковнику ніхто не пише. Після смерті сина вони разом з дружиною живуть бідно й голодують. Єдине, що мають, — це півень, якого полковник готує до боїв, сподіваючись за нього отримати грошей для проживання.

Повість — гімн стійкості людського духу. Маркес розповідає про людину, яка бореться за гідне життя і вірить у справедливість, та країну, що потерпає від бідності, голоду й корупції.

Книга 4. Опале листя

Повістю «Опале листя» Маркес заклав основну тему творчості — самотність, відчуженість людини у світі. У ній ідеться про події, що відбувалися протягом двадцяти п’яти років. Це розповідь про містечко Макондо, яка переплітається зі спогадами трьох людей: Ауреліано, його доньки й онука. Тут знайомимося з культовим героєм Маркеса — полковником Ауреліано Буендіа. У повісті вперше з’являються герої, які пізніше будуть і в романі «Сто років самотності». Маркес майстерно поєднує елементи реальності та фантастики, вплітає метафори й символи. «Опале листя» — це спогади й роздуми полковника про смерть і життя, ненависть і любов, самотність, відповідальність і відмову прийняти поранених...