Я не знаю, як про це писати. Збірка оповідань та есеїв — кураторка Ірена Карпа
«Я не знаю, як про це писати» — це збірка, яка народилася з болю, втрат і любові.
Книга, у якій сучасні українські автори намагаються знайти слова там,
де здається, що жодні не працюють.
Під кураторством Ірени Карпи ця антологія стала голосом покоління,
що живе і пише під час війни.
Про що ця книга
У збірці — тексти про втрати і порятунок, гнів і ніжність,
фронт і тил, буденність, що перетворилася на виживання.
Автори описують не лише руїни міст, а й те,
як відновлюються серця.
Це історії про людей, які залишаються людьми —
попри війну, втому й страх.
Чому варто прочитати
Книга об’єднує різні голоси —
від відомих письменників до нових імен,
що говорять просто, щиро і болісно правдиво.
Вона допомагає зрозуміти, як ми всі змінюємось у війні,
і як література рятує навіть тоді, коли мовчати легше.
Для кого ця книга
Для тих, хто живе в сучасній Україні,
хто хоче пам’ятати і розуміти.
Для читачів, яким важливо чути правду —
без пафосу, але з душею.
Це книга для кожного, хто переживає цю епоху.
Початок повномасштабної війни вплинув на всіх нас, залишивши відбитки в житті кожного українця і водночас закарбувавши слід — історію пройденого в той час досвіду.
Влітку 2022-го письменниця Ірена Карпа, проконсультувавшись із психологинею Ларисою Волошиною, започаткувала онлайн-курс «Терапевтичне письмо», де допомагала учасницям проговорювати пережитий біль та виплескувати емоції у власноруч написаних історіях.
Ці заняття виявилися корисними та ефективними, тож Ірена продовжила працювати в напрямку творчого терапевтичного письма і заснувала курс «My Story», під час якого запропонувала студенткам попрацювати над досвідом, пережитим під час повномасштабної російсько-української війни. На курсі учасниці писали твори, в яких ділилися власними історіями чи історіями близьких людей, створюючи оповідання на основі реальних подій. Усвідомивши, що ці тексти справді варті уваги, Ірена Карпа загорілася ідеєю: «видати збірку текстів не професійних письменниць, а “звичайних героїнь у надзвичайних обставинах”».
Так з’явилася збірка короткої прози «Я не знаю, як про це писати». Це історії проживання російсько-української війни, які, художньо переосмислені та втілені в оповідання й есеї, звучать розмаїто, але є голосами одного спільного досвіду. «Говорити, розповідати, радитися вголос зі своїми — це те, що тримає нас у найскладніші часи, — каже Ірена Карпа. — Ці історії — якраз такі». Письменниця пояснює, що терапевтичне письмо здатне звільнити: сміхом, проговоренням, фіксацією емоцій та подій, виплескуванням гніву й ненависті, а чи любові та вдячності, збереженням пам’яті про тих, кого варто пам’ятати. В кінці збірки Ірена Карпа пропонує читачам також спробувати записати власну історію або просто свої думки. «Бо хто, як не ви, є головним героєм вашого життя?» — каже вона.
Втілювати ідею в книжку Ірені допомагала редакторка та упорядниця Жанна Капшук. «Ця збірка — ніби розмова, що має свій рух: від думок про дім — через почуття розгубленості, запитань і невизначеності — через ухвалені рішення та пошук стійкості — через втрати і біль та важкі переживання — через пошук світла у темряві — через сміх крізь сльози або сміх завдяки гумору — до пошуків шляхів до себе та свого відновлення», — ділиться Жанна.