«Шептуха» — роман, який проростає в серце, як закляття
Тамара Гориха Зерня повертається з новою сильною історією — жіночою, магічною, болючою й безкомпромісною
Це не просто роман. «Шептуха» — це голос жінки, яка вижила, вистояла й не втратила віру. Це глибоке, магічно-реалістичне полотно, сплетене з болю, ніжності й боротьби. Тамара Гориха Зерня знову демонструє: українська література може бути потужною, незабутньою та абсолютно нашою.
На перший погляд — сільська жінка, трохи відлюдкувата, з «дивними» звичками. Але вона — Шептуха. Жінка, яка чує більше, бачить глибше й знає те, про що інші бояться навіть думати. У її світ вплітаються голоси предків, спогади війни, жіночі долі — і тиха, але вперта боротьба за свою землю, за душу, за правду.
Чому варто прочитати:
- Неповторна атмосфера українського села, де реальність межує з міфом;
- Жіночий голос, який пробиває тишу й зцілює пам’ять;
- Сюжет, що тримає у напрузі, викликає мурашки й змушує замислитися;
- Сучасна українська проза, яку хочеться цитувати й дарувати.
«Шептуха» — це книга, яка огортає, мов ніч. У ній — магія нашої землі, пам’ять поколінь і сила жінки, яка вміє тримати світ на своїх плечах. Для тих, хто готовий чути не лише словами.
Ольга Петрівна Кривенко, по матері Первоцвіт, ліпить докупи шлюб, а він не ліпиться. Що пристойніший і поважніший фасад, що солідніший вигляд це має збоку, то відчутніша пустка і порожнеча за лаштунками. Самотність, страх перед віком, правда, яку немає сил більше приховувати… Це все не закінчиться добром.
Ні, героїня не дівчинка, щоб просто так тікати з дому, все-таки вона поважна людина, перекладачка зі сталою клієнтурою і професійним реноме. Але, тим не менше, вона втекла… Втекла у бабину хату на краю світу, втекла на далекий закинутий хутір з наміром пожити тихим усамітненим життям, розібратися у собі, подумати, врешті-решт.
Але тихий усамітнений куточок виявився далеко не простим.
Честь і нечисть, живе і неживе, чоловіки і жінки, насилля і безсилля, любов і зрада — все змішалося на нашому прикордонні.
Баба свого часу відьмували і лишили по собі неабияку репутацію, яку хоч-не-хоч доводиться виправдовувати. Старі гріхи й злочини не бажають сидіти тихо і пробиваються назовні, шукаючи помсти і справедливості. Сучасні грішники не відстають від тодішніх, нагородивши такого, що без наливки не розібратися.
А потім почалася війна.